У складний для України час особливого значення набувають людська підтримка, взаємна увага та збереження єдності колективу. Постійне напруження, повітряні тривоги й нічні обстріли виснажують людей, тому навіть коротка зміна обстановки, спілкування з колегами та родинами, дотик до української історії й культури допомагають відновити внутрішні сили.
Саме з такою метою профспілкова організація Інституту відновлюваної енергетики НАН України організувала для працівників Інституту, їхніх дітей та онуків культурно-просвітницьку поїздку до Переяслава. У заході взяли участь близько тридцяти представників нашого колективу та членів їхніх родин.
Знайомство з Переяславщиною розпочалося ще в дорозі. Колеги, які народилися або тривалий час жили в цьому краї, підготували цікаві розповіді про історію Переяслава, визначні місця та культурні особливості регіону. Змістовну доповідь зробив старший науковий співробітник відділу сонячної енергетики Бондаренко Дмитро Володимирович, який народився та виріс в цих місцях. Завдяки цьому поїздка від самого початку набула яскравого та пізнавального характеру.
Головною частиною програми стало відвідання Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Професійну екскурсію для учасників провів провідний науковий співробітник науково-дослідного філіалу «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини» ЖАМ ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА. Працівники нашого Інституту та члени їхніх родин ознайомилися з унікальними пам’ятками народної архітектури, традиційними українськими оселями, господарськими спорудами, дерев’яними храмами, інтер’єрами, предметами побуту та зразками народних ремесел.
Для колективу Інституту ця поїздка мала й особливий професійний зміст. Музейна експозиція наочно продемонструвала, що використання відновлюваних джерел енергії має в Україні глибоке історичне коріння. Наші предки вміло застосовували силу вітру та води, перетворюючи природну енергію на механічну працю для потреб господарства і громади. Вітряні та водяні млини були важливими інженерними спорудами свого часу й уособлювали прагнення людини раціонально використовувати доступні природні ресурси.
Особливе враження справили діючі зразки вітряків різної конструкції які виористовувалися для роботи млину. Саме біля одного з них було зроблено спільну фотографію учасників поїздки. Цей кадр став символічним для нашого колективу: від традиційного українського вітряка – до сучасних вітроенергетичних установок, від досвіду попередніх поколінь – до наукових досліджень і технологій майбутнього. Змінюються конструкції, матеріали та масштаби, проте незмінною залишається сама ідея – використовувати сили природи відповідально, розумно й на користь людині.
Не менш пізнавальними були й традиційні українські садиби. Природні будівельні матеріали, товсті стіни, солом’яні стріхи, продумане розташування приміщень, печі, особливі конструкції вхідних дверей з високою здатністю акумулювати тепло в приміщенні свідчать про багатовіковий досвід енергоощадного облаштування житла. Те, що сьогодні визначається поняттями енергоефективності, біокліматичної архітектури та сталого використання місцевих ресурсів, упродовж століть було органічною частиною народної культури.
Поїздка дала змогу не лише розширити знання про історію та традиції Середньої Наддніпрянщини, а й поспілкуватися поза робочими кабінетами, провести час із рідними, підтримати одне одного та хоча б ненадовго відволіктися від важких реалій воєнного часу. Учасники щиро цікавилися розповіддю кандидата історичних наук Олени Михайлівни Жам, ділилися враженнями, фотографували пам’ятки та разом відкривали для себе нові сторінки української культурної спадщини.
Інститут – це не лише наукові дослідження, лабораторії, проєкти та звіти. Інститут – це передусім люди, їхня взаємна підтримка, довіра та здатність залишатися разом у складні часи. Зберігаючи пам’ять про досвід наших предків, ми краще розуміємо витоки власної науки й упевненіше працюємо над енергетичним майбутнім України. Адже шлях до нових технологій нерідко починається з уважного погляду на мудрість, яку залишила нам історія.
